Олексій Греков, співзасновник і директор зі стратегічного розвитку приватної школи Афіни
Звісно, новий закон про освіту прогресивніший, ніж попередній. Проте це все одно не реформи, а спроба наклеїти нові шпалери в будинку, де стіни тріщать і штукатурка на голову сиплеться
У європейців проблеми зі шкільною освітою. Знаєте які? Зупиніться, не читайте далі, спробуйте припустити. Я зустрічався з колегами з Данії, Нідерландів, Іспанії, Німеччини, Португалії, Польщі, Туреччини й Австрії, причому зі шкіл досить просунутих, нестандартних, що входять до ECNAIS — Асоціації незалежних шкіл Європи та EUDEC — Європейської спілки демократичної освіти. Всі вони називали ті самі проблеми та зазвичай в одному порядку.
Гаразд, не буду мучити. Їх три. Перша: мало грошей інвестується в освіту ("Це у них?" — так і хочеться вигукнути). Друга: забагато бюрократії в школах ("Це у них?" — хочеться вигукнути вдруге). І третя: діти не хочуть вчитися. Все, припливли. Якщо у них діти не хочуть вчитися за матеріальної забезпеченості європейських шкіл, які не рівня нашим, за зарплат учителів, від яких слинка тече навіть у вітчизняних програмістів. Якщо у них діти не хочуть вчитися за чудовими, добре продуманими підручниками, що дійсно дають змогу вивчити предмет, якщо діти не бажають проходити загалом нескладну навчальну програму — це свідчить про єдине: ми переживаємо глобальну кризу освіти, і простим вливанням грошей в наявну систему її не розв'язати.
Крихітна Данія виділяє на освіту в 47 разів більше, ніж Україна, при цьому данські учні не входять навіть у топ-20 рейтингів міжнародних досліджень TIMSS і PISA. Іспанія провела справжню децентралізацію освітньої системи, тепер там 17 міністерств освіти — по одному на кожну автономну область, зі своїми приписами і програмами. Проте результати юних іспанців ще гірші, ніж у данців. Україна проводить свою реформу: вона рекомендує вчителям замінити червону ручку зеленою та дозволяє учням писати в зошитах олівцем. Безумовно, це дозволить нашим дітям обійти в наступних тестах іспанців і данців.
Утім, іронія тут недоречна. Я зі щирим співчуттям стежу за спробами активістів хоч якось підправити українську школу, яка завалюється. Безумовно, новий закон про освіту прогресивніший, ніж попередній. Безумовно, програми початкової школи треба розвантажувати. Але все це не реформи. Це спроба наклеїти нові шпалери в будинку, де стіни тріщать, а штукатурка на голову сиплеться.
З нашої системи освіти тотальна втеча — на домашнє навчання, альтернативні школи. Всі біжать, і не тільки школярі. Майже третина абітурієнтів цього року намагалися поступати до закордонних вишів. Тим же, хто вирішив навчатися в рідній країні, було з чого вибирати: конкурс цьогоріч становив одну особу на два місця! Втім, мало хто зі студентів розраховує продовжувати наукову кар'єру на батьківщині: щорічно країну лишають майже 3 тис. вчених. За даними Держстату, за останні 10 років кількість вчених, які працюють в Україні, скоротилася на 40%. Надихає, чи не так?
Але у всьому цьому є і своя парадоксальна перевага, про яку говорять закордонні колеги. “Ми сподіваємося на вас, на Україну. Ми бачимо, що нинішня система освіти неефективна, що вона не відповідає ні сьогоднішнім, ні особливо завтрашнім вимогам. Але ми не можемо нічого змінити. В нашу систему освіти вкачані величезні гроші, й, щиро кажучи, вона так-сяк, але працює. А ось ваша система настільки громіздка, вбога, затратна, настільки нікого не влаштовує, що вам простіше створити іншу — нову та сучасну, яку ми, європейці, станемо копіювати і розвивати". Клянуся, нічого не вигадую: я чув це на власні вуха разом з десятком інших колег з української делегації.
Не знаю, як вас, а мене така перспектива влаштовує. Для цього потрібно зовсім небагато. Оголосити НОП — Нову освітню політику. Зрівняти в правах школи — державні та альтернативні. Узаконити домашнє навчання, без необхідності батькам оформляти фіктивний екстернат. Відмовитися від державної монополії на програми, підручники та форми контролю. Доповнити куцу систему стандартизованих тестів (горезвісне ЗНО) обов'язковим поданням свого навчального портфоліо. І взагалі — дозволити експериментувати всім, хто відчуває в собі сили і бажання здійснювати освітній експеримент.
Бо кожен з нас здатний здійснити прорив до нової освіти — заради щастя і світлого майбутнього своїх дітей. Тож не позбавляймо їх цього шансу — першими пройти тим шляхом, яким за нами рушить все людство.
Джерело: Новое Время